Головна / Видатні постаті Посульського краю / ВАСИЛЬ БАРКА – ЛЮДИНА НЕЗВИЧАЙНО ДРАМАТИЧНОЇ ДОЛІ

ВАСИЛЬ БАРКА – ЛЮДИНА НЕЗВИЧАЙНО ДРАМАТИЧНОЇ ДОЛІ

16 липня 1908 року. Цього дня в селі Солониця Лубенського району в козачій родині народився  Василь Костянтинович Барка. 

Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет. Талановитий  письменник  і поет, перекладач, представник української  діаспори у  Сполучених Штатах Америки.

Літературну спадщину В. Барки представлено у понад 20 книгах романів, літературної  критики, повістей, перекладів, поезій. Та все ж, ім’я українського письменника з діаспори Василя Барки прийшло в Україну лише після проголошення незалежності, коли в українців нарешті з’явилася можливість з’ясувати правду про своє недавнє минуле. Це він, як свідок голодоморських літ, є автором  високохудожнього твору  «Жовтий князь», достовірного відбитку вражаючої української дійсності 30-х років XX ст., першого у світовій літературі професійного прозового твору, який присвячений Голодомору 1032 – 1933 років.

 Чому «Баркою» назвався?

 Дослідники життєвого шляху та творчості митця запевняють, що такий псевдонім був своєрідним способом уберегти свою сім’ю, про яку, нажаль, мало залишилося відомостей. Окрім всім відомого «Василя Барки» згадують й інше, менш відоме обране ім’я – Іван Вершина. Таким чином, чоловік залишившись на чужині та переймаючись долею родини, котра залишилася на Україні, намагався оберігати її від переслідувань. Псевдонім Барка обрав собі, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне»).

Хто ж він, Василь Барка? Та звідки таке глибоке світорозуміння?

Звичайнісінький хлопчик народився у бідній родині на Полтавщині. Батьки були незаможні, від злиднів рятувалися щоденною важкою працею. Батько теслював, разом зі своїми трьома синами доглядав чужі cади.  Спочатку навчався в духовному училищі в Лубнах («бурсі»), де «вхопив» початки латини, російської граматики, арифметики. Провчився там два роки, повернувся до трудової школи під духовну опіку мовознавця Кириченка, який прихилив його до української поезії.Улюблений предмет Василя Барки — література. Хлопець захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника, також займався вивченням марксизму, та «красиві» теорії не задовольняли серце письменника.У 1927 р. Василь Барка закінчує Лубенський Педагогічний технікум, після чого працює учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі (в автобіографії зазначав, що професію обрав помилково, прийнявши за авторитет старших братів).У 1928 р. через конфлікт з місцевими партійними керівниками Василь Барка виїздить на Північний Кавказ до м. Краснодар. Там письменник вступає до місцевого педагогічного інституту на філологічний факультет.

Згодом у 1930 році в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи». Але «Літературна газета» звинувачує його у виявах «класово ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Василя Барку примушують публічно при всіх каятися на зборах РАПП (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив).

Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить 1932 року у Харкові, вона «ідеологічно правильна», цілком на «виробничі сюжети». Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де письменник був у «творчому відрядженні». В цей час  Василь Барка одружується з дівчиною — адигейкою Натхо Довлетхан.

Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання» та продовжує творити «для себе». Але, на жаль, всі ці твори загинули під час війни. Василь Барка вступає в аспірантуру на українське відділення, проте  через постійний тиск він змушений був перевестися до відділу історії середньовічних західноєвропейських літератур Московського педінституту.

Одночасно з навчанням в аспірантурі український поет працює в Краснодарському  художньому музеї науковим співробітником. Але і там пильні ідеологічні наглядачі добачили «контрреволюційність» в оформленні експозиції (використав твори митців релігійної тематики). За це Василя Барку було віддано під суд. Врятувався поет випадково через зміну настроїв у Кремлі. Пізніше Барка-науковець почав читати курс лекцій з історії західноєвропейських літератур у Краснодарі, також працював над кандидатською дисертацією щодо стилю «Божественної комедії» Данте.

У 1940 році  Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.

У 1941 році поет добровольцем іде у «народне ополчення», хоча і має можливість звільнитися за станом здоров’я. Під час одного з наступів німців у 1942 році його був тяжко поранено. За поетом доглядали, незважаючи на ризик, чужі люди. Німці загрожували покаранням за допомогу пораненим радянським воїнам, а з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився в живих після бою з німцями — «зрадники Батьківщини». Василь Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати з «режимом». Одужавши, працював коректором у місцевій газеті «Кубань».

У 1943 році була оголошена мобілізація всіх чоловіків на роботи в Німеччину. Війна назавжди розлучає Василя Барку з сім’єю. У важкому зимовому переході поет писав вірші, та більшість з них загубилися. У цьому ж році письменник вибрав собі псевдонім, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібно»). Зміною прізвища на псевдонім намагався захистити свою родину від переслідувань. У Берліні Василеві Барці вдалось вирватися з табору. Пізніше працював коректором у видавництві «Голос».

 Після розгрому Берліна, у 1945 році, разом з іншими вигнанцями -втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ділі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 році.

У 1950 році за офіційним дозволом Василь Костянтинович переїжджає до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Також там Василь Барка писав релігійно-філософські та літературознавчі есе, займався перекладом. Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода».

«Жовтий князь» – оглушливий виклик із забуття.

Над романом «Жовтий князь» Василь Барка працював упродовж 2 років (1958-1959), хоча ідею та весь матеріал виношував довго «як хмара збирається на дощ», близько 25 років. То була наполеглива й дуже важка праця, бо супроводжувалася, крім фізичних зусиль, глибокими емоційними переживаннями. Він хотів якнайточніше, найоб’єктивніше «увіковічнити» ті страшні для його народу події, розказати світові болючу правду про них.

         Український літературний критик, доктор філологічних наук Юрій Якович Барабаш так описує «Жовтого князя»: « …перед нами зi страхiтливою, часом вiдворотною достеменнiстю розкривається – крiзь призму iсторiї вимирання селянської родини Максима Катранника та його односельцiв – панорама катастрофiчної ночi українського голодомору в рiк вiд народження Ісуса Христа 1933-й… Жахливi картини масового голоду, винищення цiлих родин i сiл, моторошнi сцени терору, насильства, безсоромного грабунку, пiднесених до рангу державної полiтики, – як-то кажуть, Zоя i Босх вiдпочивають… Але той з нас, у кого, словами Ю.Шевельова, «душа готова» до такої нелюдської працi переживання, в кого стане моральних сил i мужностi, щоб увiбрати в серце й осягнути розумом високий трагiчний сенс лiтературної апокалiптики, в рiчищi якої створювався роман В.Барки, – той буде стократно винагороджений очищувальним почуттям душевного болю, гiркоти й милосердя, праведного гнiву та свiтлого суму.»

У ніч перед 1 грудня 1991 року на всіх українських каналах цілу ніч крутився фільм Олеся Янчука «Голод-33». Українці тоді лише відкривали для себе цю сторінку історії власного народу, яка довгі роки була під жорстким табу, а сама згадка про голод загрожувала багаторічними таборами. Відкривали – і жахалися: як можна було так чинити з людьми. На Всеукраїнському референдумі більше 90% українців проголосували за Незалежність України, і не в останню чергу – для того, щоб ті часи ніколи більше не повторилися.  Основою для фільму став роман українського письменника Василя Барки «Жовтий князь».

Останні десятки років життя жив і творив в українському центрі Глен Спей, в оселі «Верховина» (власність Братського союзу робітників-українців), поблизу Нью-Йорку. Після інсульту у 1999 році медичну допомогу йому надавали у старечому будинку в м. Ліберті, штат Нью-Йорк.

11 квітня 2003 року на 95-му році життя закінчився земний шлях Василя Барки – письменника великого таланту й людини незвичайно драматичної долі. 

Підготувала головний спеціаліст

ВКТ ОКС ВК Засульської сільської ради                                     Оксана Радченко

 

Переглянути також

Засвідчили повагу та вшанували пам’ять про оригінального мислителя Василя Костянтиновича Барку

        Знаменного дня 22 жовтня покликала до мальовничого козацького села Солониця його …